Для стратегування країни потрібно створити систему стратегування. Це окрема частина роботи, яка має свої вимоги і підходи.
Що потрібно, щоб з'явилася система стратегування в Україні?
Стратегування не означає наявності документу з назвою "Стратегія" чи наявності Інституту стратегічних досліджень. Стратегування не означає наявності документу з назвою "Стратегія" чи наявності Інституту стратегічних досліджень. Стратегування щодо країни – це неперервний процес взаємодії різних типів влад в країні – традиційних Виконавчої, Законодавчої, Судової та нової Стратегічної – з бізнесом та міськими громадами в розвитку країни щодо простору планети та щодо віддаленого майбутнього часу.
Головні проблеми зараз: 1) як від некооперативних стратегій домінування політичних сил в країні перейти до кооперативних стратегій; 2) як побудувати кооперативну стратегію хоча б для нульового рівня стратегування – тобто як зайняти стратегічну позицію щодо цілої країни; 3) як забезпечити розробку теорії стратегування та забезпечити навколо неї експертну комунікацію; 4) як створити стратегічну освіту та підготувати людей зі стратегічним мисленням.
Щоб система стратегування взагалі мала шанс з'явитися, має бути змінено саму структуру влади в Конституції: 1) Президент – голова стратегічної влади, його щорічні послання є основоположними для Урядової програми – її розробки чи корекції; 2) для Уряду мають бути описані стратегічні напрямки, в яких Уряд діє винятково на основі стратегічних рекомендацій; 3) Інститут Стратегування має бути створений наново і бути основою системи стратегування; 4) Інститут Стратегування може бути створено тільки тоді, коли з'являться перші люди, що здобули компетенцію стратегічного мислення в процесі спеціальної освіти.
Яка має бути загальна позиція системи стратегування щодо влади?
Позиція дослідника або вченого є самодостатньою щодо науки, але це не зовсім те, що потрібно Президенту, Уряду чи РНБО. Їм потрібна інша соціальна позиція – експерт, а також професійні позиції, що в ній розрізняються – теоретиків, консультантів, власне експертів, аналітиків, оргменеджерів. Не вдаючись зараз в деталі, коротко скажемо, це інші позиції, ніж вчений-дослідник. Люди, що їх займають, думають методологічно інакше, говорять іншою мовою (їх тексти інші за структурою викладу), діють за іншими технологіями.
Наукова позиція в реальній діальності влади не може дати ефективних рішень проблем, оскільки є відображенням лише поняттєвої суті явища. Для прийняття владних рішень нам потрібні в першу чергу не дослідження стратегій, а стратегії власне – оперативні стратегічні ігри, короткотермінові, середньострокові та довгострокові стратегії, стратегічні програми та проекти, стратегії в усіх напрямках дії. Отже стратегічні дослідження та стратегування – дві сфери інтелектуальної роботи, що однаково потрібні, але стратегування безпосередньо працює на владні рішення.
Які мають бути мислення та дії працівників системи стратегування?
Сьогодні стратегічні інститути знаходяться в рамках предметного мислення. Предметне мислення відбувається за наступною схемою: створення ідеологічних підходів, предметний поділ їх на більш дрібні теми, визначення і аналіз понять та ідей, застосування їх до реальності як "стратегії". Тобто стратегічні інститути продовжують працювати за старою схемою ідеологічних конструктів понятійної науки.
Всередині таких предметних схем сучасна лідерська стратегія країни не може бути створена, бо в цих схем інше завдання – дослідження, віднайдення найзагальніших закономірностей і "застосування" їх у практиці. Створення нової теорії стратегування та її розвиток є окремою проблемою стратегування, оскільки така теорія повинна мати уже не традиційно-науковий характер. Середовище створення лідерської стратегії країни – не наука, а теоретико-експертно-консультаційна робота, що пов'язана з рефлексивним, контрафлексивним та методологічно-об'єктним мисленням.
Рефлексія та контрафлексія є основою теоретичного мислення, яке створює стратегічну онтологію наступного кроку розвитку країни. Це – новий концепт, що породжує принципово нові стратагеми. Це мислення притаманне спеціально відібраному, дуже вузькому прошарку спеціально навчених людей за спеціальною системою освіти.
Методологічно-об'єктне мислення, яким оперують аналітики, експерти та консультанти (в інституційному розумінні – експерти), може бути описана наступним чином. На основі наявних інноваційних теорій та концептів відбувається визначення країни в широкому просторі думки: історія, культура, еліта, держава, партії, територіальна громада, інфраструктура – не поняттєво, а проблемно, всередині термінів нової теорії. Для цього експерти використовують інші інструменти аналізу та іншу мову написання текстів. Цільові аспекти: світові тренди, сильні та слабкі цілі – історії та культури, держави – еліт – партій, територіальних громад, цільові аспекти інфраструктури. Відбір сильних цілей.
Які мають бути професійні позиції всередині інститутів стратегування?
Українські владі вже сьогодні потрібні дії, що переграють стратегічних суперників.Тільки зв'язка консультант-теоретик-експерт-клієнт (представник влади) може здійснювати стратегування.
Отже для стратегічних інститутів є декілька професійних позицій, які обслуговують різні функції стратегування. Перша – теоретик, а не вчений-дослідник. Друга – консультант. Третя – власне експерт. Четверта – аналітик. П'ята – оргменеджер. Шоста – обслуговуючий персонал. Професіонали для даних позицій мають залучатися з ринку політичного та корпоративного стратегування.
Теоретики розвивають теорію та беруть участь у концептуальній розвідці. Теоретики відповідають за розвиток теорії та її впровадження в стратегічні розробки експертів та консультантів, організовуючи теоретичні семінари та сприяючи вирішенню проблемних кризових ситуацій.
Аналітики артикулюють не помітний на перший погляд зв'язок тенденцій та процесів об'єкту, з узагальнення типів єдності чого будують моделі, сценарії, прогнози. Аналітики здійснюють ресурсний аналіз, ігровий аналіз, сценарний аналіз, цільове моделювання і т.п...
Експерти, використовуючи продукти аналізу, здобувають нове знання не стільки з книг, скільки з реального об'єкту, вивчають досвід інших подібних об'єктів та представляє це нове знання у формі рекомендацій. Експерти вивчають реальність, цілі щодо неї стратегічних суперників, можливі зіткнення різних цілей щодо реальності, потім пропонують свої сильні цілі, свою сильну гру, яка дозволяє перегравати стратегічних конкурентів.
Оргменеджери організовують публічну та клієнтсько-сервісну діяльність аналітиків, експертів та консультантів. Оргменеджери організовують круглі столи, інші зовнішні піар-акції, публікації публічних продуктів, внутрішні семінари тощо.
Консультанти – ті, хто поєднує всі ці позиції (теоретика, експерта, аналітика, оргменеджера і т.д.) і виробляє власне послугу стратегування. Консультанти у безпосередніх дискусіях з колегами на ринку інтелектуальних послуг та з представниками влади обговорюють теоретичні підходи, просувають нові знання, нові підходи, нові стратегічні кроки – як публічно, так і не публічно – для їх використання владою у якості ефективних рішень. Консультанти, використовуючи продукти аналітиків та експертів, безпосередньо спілкуються з клієнтом, мають справу з його старим знанням, просувають нове знання у безпосередній комунікації та у вигляді прикладних стратегічних кроків щодо діяльності клієнта. Такі конкретні запропоновані ними кроки досить довгий час не є публічними. Тобто діяльність консультанта має як публічну складову, так і клієнтську непублічну складову.
Читати частини 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10
